Колосся руки вгору підіймає,

І жалібно сльозами землю омиває.

І тихо припада до чорної ріллі-

Це ,"золото", святиня на столі !

Таке зернятко у руках своїх тримали,

У жорнах в борошенце протирали.

Не віяли, не провівали

Із гостюками, сміттям паляницю випікали.

Яке страхіття, голодом морити...

Водицю із криниці пити й пити.

Яке життя минулого страждань, 

В роки голодомору, не мали сподівань.

Рождалися у муках ще й на ниві,

Матусі молоді ,такі вже сиві.

І пухли руки, животи в малечі,

Який страшний тягар лягав на плечі.

Жували мерзлу, чорну картоплину,

У рабстві  гнули, стомленую спину.

Це ,Голокост, його потвора-

Забрала все в людей з комори,

Була команда: придушити і селянина- голодом убити!

Тіла померлих скручені в ровах,

Хтось від безсилля виносив діток на руках .

Згризали діти свої пальці,

І тихо помираючи на лавці.

Чи є пробачення страшному лиху?

А пам'ятайте, були часи, і все притихло...

Неначе так було потрібно для розквіту!

А скільки прийняла земля людського- цвіту.

Ніколи, чуєте !!!

Про Геноцид, не забуваймо,

Роки ГОЛОДОМОРУ -

У пам'яті тримаймо...

Авторка Н. Лихоступ