" Ні труни, ні хрестів...

                                                                                         І ні тризни!

                                                                                         Прямо в яму. Навіки віків!

                                                                                         Чорна сповідь моєї Вітчизни.

                                                                                          І її затамований гнів..."

                                                                                                А.Листопад

Голодомор в Україні - найтяжчий злочин проти людства, спланований та реалізований керівництвом колишнього Радянського Союзу проти українського народу. Це одна з найтрагічніших сторінок нашої історії , про яку десятиліттями замовчувалось.

До цієї сумної та водночас трагічної  дати пропоную книгу І. Шульги " Голод на Поділлі". Автор сам пережив великий голод 1932 - 1933 років. 

                                                            

                                                    1925 : невідомий голод

Високі податки, встановлені в період непу, невідповідність між цінами на промислові та сільськогосподарські вироби вкрай розоряли хліборобів. До цього всього ще й посуха, яка накрила подільські села. " ... уже  з'їли всю картоплю і чекаємо коли виросте трава для того ,щоб не померти від голоду", "население ощущает острую нужду в хлебе", " почти повсеместно наблюдается отсутствие хлеба и других продуктов питания" . Такі повідомлення надходили з усіх районів Подільської губернії.  Голод 1925 році   виник на Поділлі не тільки в наслідок стихійного лиха - посухи. Його спричинила і насильницька політика влади.

1932: чорний переддень

 Сталінський лозунг " Боротьба за хліб - це боротьба за соціалізм" втілювався з безприкладною послідовністю : соціалізм позбавив народ хліба. Вже на початку 1932 року з різних районів Поділля почали надходити  тривожні сигнали про нестачу продуктів харчування.    Люди почали вмирати з голоду. А тим часом " червона мітла" продовжувала вишукувати , забирати, розкуркулювати. Приречені хлібороби з надією чекали нового врожаю. Та сталінське крівництво позбавило їх тієї надії. З Москви прийшла деректива про заготівлю хліба. " Никакого отклонения от установленного для вашего края плана зернопоставок не должно быть допущено ни под каким видом как относительно количества, так и сроков сдачи зерна".

1933: людомор

Чорною хмарою насувалося на Україну страхітливе лихо. В селянських засіках , спорожнілих до зернини, не було навіть мишей. Цілеспрямованість нищення селянства підтверджують численні факти відбору продовольства. Для вилучення продовольства створювались спеціальні загони з активістів " буксирні бригади", які ходили по сільських обійстях і здійснювали обшуки. Виносили з хати всі продукти, навіть з печі витягали останню їжу. Доведені до відчаю люди їли котів, собак і навіть були випадки людоїдства. Того страхітливого 1933 року легше було перерахувати тих, хто лишився живий, ніж мертвих. Життя йшло далі, що крок - то кров. А по війні знову тяжке випробовування - голод 1946 - 1947 років.

1947:  повоєнний голод

... Скінчилась війна. Чекаючи повернення чоловіків - переможців , жінки коровами орали колгоспну ниву і сподівались на добрі жнива. Але хліб вирощений на колгоспних ланах  забрала держава. Насильницька хлібозаготівля не припинялась. Сталінський режим продовжував війну із своїм народом. І знов тисячі смертей. 

Навіщо було забирати в людей останнє? Чому держава не підтрималаіне, не допомогла селянам коли вони почали пухнути з голоду і вмирати? На ці запитання ніхто з винуватців не хоче відповідати. Нехай це залишиться на їхній совісті. Але викреслити з історії ці ганебні сторінки нікому не вдасця. Історія нікого не забуває і нікому не прощає.

" Чорні сорінки історії України" - під такою назвою в бібліотеці підговлено виставку . На виставці пердставлено літературу бібліотечного фонду на дану тематику.

Запалимо свічку пам'яті, горітиме вона, зігріваючи зорі і небо, і душі тих,кого  в страшний голодомор не відспівали, не оплакали, не провели, не пом'янули. Ми пам'ятатимемо цю всенародну трагедію геноциду українського народу, молитимемось за упокій мільйонів безвинно страчених голодом і терором.